На значній частині сьогоденної України, Новий рік зустрічають як свято Маланки і Василя. Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим). На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви.
Раніше Новий рік на теперішніх землях України називався Новоліттям та розпочинався з появи на Небі першого весняного Молодика (нового Місяця), який з'являвся в день, найближчий до весняного рівнодення - Великодня, коли пробуджувалась вся природа. Тому в українських щедрівках, що дійшли до тепер, йдеться: "Прилетіла ластівочка, сіла вона край віконця, стала вона щебетати, господаря викликати", або "Ой, сивая тая зозуленька усі сади та й облітала".
Наші предки зустрічали Новоліття 1 березня до 1492 року, а з 1492 до 1700-1 вересня. Познайомившись з сонячним календарем Єгипту, Юлій Цезар в 45 році реформував римський календар. Новий рік святкувався тоді римлянами вже не в добу весняного рівнодення, а першого березня; після реформи Новий рік по юліанському календарю пересунувся на зиму - 1 січня. В тому році на 1 січня і 1 березня випадали молодики, що й зумовило таке рішення. Поступово на цей календар перейшла вся Європа.
Так, стрічали Новий рік весною, потім восени і потім коли Новий рік перенесли на зиму. Разом з щедрівками, на зиму перейшли і весняні мотиви, і теми пісень, і навіть священні обряди засівання та ходіння за плугом.
